Гепатит B та C

Хронічні вірусні гепатити В і С є найбільш розповсюдженими та небезпечними захворюваннями печінки на сьогодні. За даними ВОЗ, понад 50% всіх випадків цирозу печінки та близько 80% випадків первинного раку печінки пов’язані з наявністю вірусу гепатиту В (ВОЗ 2015). Також приблизно 71 мільйон людей по всьому світу є хронічними носіями інфекції вірусу гепатиту С, при цьому більш як 1,2 мільйони із них не підозрюють про своє захворювання (European Association for the Study of the Liver, 2018).

За даними незалежного моніторингу, проведеного серед груп ризику, Україна займає передові позиції серед країн Європи за інфікованістю вірусами гепатитів В та С, що становить близько 40-60% населення країни.

Гепатит В

Вірус гепатиту В (HBV) – ДНК-вмісний вірус. Він складається з ліпідної оболонки (завдяки якій вірус прикріплюється і проникає в орган – мішень, тобто печінку) і нуклеокапсиду (в якому міститься ДНК вірусу). В даний час відомо 8 генотипів вірусу гепатиту В (А, В, С, Е, F, G, H) і декілька субгенотипів. Цей вірус є онкогеновмісним з найбільш високим ризиком розвитку гепатоцелюлярної карциноми (ГЦК).

Джерелом HBV-інфекції є хворі гострим або хронічним вірусним гепатитом В та вірусоносії. Це високо контагіозна інфекція (для інфікування достатньо 108 – 109 мл крові).

HBV-інфекція від хворого до здорового може передаватися шляхом контакту слизової оболонки або шкіри з кров’ю або іншими біологічними рідинами інфікованого (слина, менструальні, вагінальні виділення, сперма).

Передача HBV-інфекції може також відбутися в результаті випадкового потрапляння невеликої кількості крові або рідини під час медичних, хірургічних і стоматологічних маніпуляцій або від бритв тих осіб, які інфіковані – через кров; використання нестерильних шприців і голок; прийняття ін’єкційних наркотиків; татуювання; пірсинг і голковколювання. Також трапляється і пренатальна передача інфекції (від матері – дитині).

Діагностика гепатиту B

Для первинної діагностики гепатиту В використовують такі маркери як HBsAg (поверхневий антиген) та сумарні антитіла до вірусу гепатиту В, HBcor-антитіла, що з високою ймовірністю говорять про хронічне захворювання. Виявлення поверхневого антигену вважається найбільш надійним маркером верифікації вірусного гепатиту В, але сама наявність HBsAg не дає можливості обмежити гострий гепатит від хронічної інфекції (носійства або активного гепатиту). Для цього дослідження на HBsAg доповнюють визначенням антитіл до серцевинного антигену вірусу гепатиту В (НВcor-Ag). При виявленні маркерів гепатиту В пацієнту обов’язково проводять скринінг на гепатит D.

Наступним етапом діагностики ВГВ (після вище описаних) є визначення ДНК вірусу в крові, а також його вірусної активності – для цього проводиться полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР HBV) з якісними та кількісними показниками. Крім специфічних аналізів крові пацієнтам рекомендують також додаткові лабораторні та інструментальні обстеження. Після чого, за сукупністю всіх даних, – спеціаліст визначає тактику ведення пацієнта.

Гепатит С

Вірус гепатиту С відноситься до сімейства Flaviviridae і являє собою однониткову РНК. У світі існує 11 генотипів вірусу, найбільш часто зустрічаються 1a, 1b, 2a, 2b, 2c та 3а генотипи. В Україні відмічається переважання генотипів 1b (близько 70%) та 3а (дані МОЗ України за 2015 р.).

Джерелом інфекції є хворі гострим або хронічним ВГС та вірусоносії. В крові вірус з’являється через 1-3 тижні після інфікування.

На відміну від вірусу гепатиту В, основним механізмом передачі вірусного гепатиту С є гемоконтактний, тобто через кров від хворої або інфікованої людини – здоровій. Одним із варіантів такого інфікування є вертикальний механізм передачі вірусу гепатиту С (тобто збудник інфекції передається від матері до плоду під час вагітності), це складає до 7% інфікування дітей. Найбільш актуальним на сьогоднішні є інфікування при використанні парентеральних, тобто внутрішньовенних наркотичних речовин (у 87,5% споживачів ін’єкційних наркотиків виявляються антитіла до вірусу гепатиту С). Також інфікування може відбутися при контакті “інфікованих” інструментів з кров’ю здорових осіб в побуті – манікюр, педикюр, тату, пірсинг та інші. А також при проведенні маніпуляцій в лікувальних установах (оперативні втручання, стоматологічні процедури). Особливу групу ризику складають хворі гемофілією та пацієнти, що знаходяться на гемодіалізі. Вірус гепатиту С також може передаватися при гетеро- та гомосексуальних контактах.

Діагностика гепатиту C

Найважливішою в діагностиці вірусних гепатитів є лабораторна діагностика. Вона може проводитись у вигляді скринінгу з метою виявлення захворювання у безсимптомного пацієнта та безпосередньо у пацієнта зі скаргами. Первинним тестом в скринінгу вірусного гепатиту С є визначення сумарних антитіл (анти-HCV) до вірусу гепатиту С. Антитіла HCV можуть бути виявлені через 4-10 тижнів після інфікування, вони зберігаються протягом 6 місяців після інфікування у більш ніж 97% людей. Наявність сумарних антитіл встановлює факт інфікування в минулому або сьогоденні й при його позитивному результаті виконується наступний етап діагностики – полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР HCV), яка дозволяє визначити РНК вірусу гепатиту С в крові. Цим методом діагностики вірус гепатиту С може бути виявлений через 2-3 тижні після інфікування. Якісне та кількісне визначення РНК вірусу гепатиту С дозволяє підтвердити наявність інфекції в організмі, а також дозволяє судити про активність або швидкість розмноження вірусу (вірусне навантаження). Високе вірусне навантаження – це фактор, що знижує ефективність противірусної терапії (ПВТ).

Підступність цієї інфекції також в тому, що негативна ПЛР HCV не доводить, що обстежуваний не інфікований – вірус може знаходитись в крові в незначній кількості та не визначатися методом ПЛР, тому рекомендують провести повторне обстеження через якийсь час.

Наступним етапом діагностики HCV інфекції є генотипування вірусу, тобто визначення генетичного варіанту будови вірусу. Це важлива частина діагностичного шляху, тому що від генотипу вірусу залежить вибір лікарських препаратів для лікування, а також генотип дає можливість передбачити ймовірність відповіді на противірусну терапію та визначити тривалість лікування.

В рідкісних випадках у пацієнтів групи ризику (наприклад, користувачів ін’єкційних наркотиків) внаслідок непродуктивності імунної відповіді можлива суперінфекція – це інфікування різноманітними генотипами вірусу гепатиту С.
Негативний результат обстеження на маркери вірусних гепатитів В та С у пацієнтів з клінічною картиною гепатиту можуть бути отримані якщо:

  • пацієнт не інфікований вірусами гепатиту В та С, а гепатит викликаний вірусом гепатиту E, D або іншими вірусами, наприклад вірусом Епшнейна-Барр, цитомегаловірусом, вірусом простого герпесу та інші;
  • у пацієнтів гепатит невірусної етіології, наприклад алкогольний, медикаментозний, аутоімунний та інші.

Якщо виявлені маркери гепатиту С, то це свідчить про високий ризик інфікування іншими інфекціями, що передаються парентерально. Зазвичай, в таких випадках рекомендується обстеження на ВІЛ.

У відповідності з міжнародними стандартами (EASL Recommendations for Treatmen of Viral Hepatitis, 2018 р.), для остаточної постанови діагнозу хронічний вірусний гепатит В або хронічний вірусний гепатит С, пацієнту не лише проводять аналізи, що містять повний пакет маркерів до гепатитів В та С, але й рекомендують проведення неінвазивних тестів (ФіброТест або ФіброМакс) для визначення некрозапальної активності гепатиту та ступеня фіброзу печінки. В деяких випадках (складних діагностичних випадках) рекомендується проведення пункційної біопсії печінки.

Лікування хронічних вірусних гепатитів В та С

Вірусний гепатит В: є категорія пацієнтів, які потребують лікування, в той час як інші потребують спостереження. Лікування зазвичай не позбавляє пацієнтів від даного діагнозу, але дозволяє перетворити “агресивний” перебіг захворювання в “легку” форму гепатиту В і цим дає можливість зупинити пошкодження тканин печінки та попередити розвиток гепатоцелюлярної карциноми. Відповідно до останніх рекомендацій EASL CPG HBV (2017 р.) лікування гепатиту В проводять двома групами препаратів: аналогами нуклеозидмонофосфату (NA therapy) та пегілірованим інтерфероном альфа (PegIFNa therapy).

Вірусний гепатит С: мета лікування досягнути стійкої вірусологічної відповіді (СВВ), коли вірус не виявляється в крові через 12-24 тижні після закінчення терапії. У відповідності з європейськими рекомендаціями EASL 2018., противірусне лікування показане всім хворим з реплікацією вірусу. Особливо наполегливо і якомога швидше рекомендується почати лікування пацієнтам з вираженим фіброзом печінки F3-F4(по шкалі METAVIR), клінічно важливими позапечінковими проявами; жінкам дітородного віку і тим, які планують вагітність; пацієнтам з ризиком швидкого прогресування захворювання і високим ризиком передачі вірусу (пацієнти на гемодіалізі), рецидивом після трансплантації печінки; людям, що вживають наркотики. На сьогодні, відповідно до рекомендацій EASL CPG HCV (2018 р.) перевага віддається препаратам з прямим противірусним ефектом (DAA therapy), а не схемам, що використовувалися раніше з пегілірованими інтерферонами альфа та рибавірином.

При використанні нових схем лікування стійка вірусологічна відповідь в лікуванні вірусного гепатиту С досягається більш ніж у 90% випадків.

В Гастро Центрі «OLYMED» проводиться діагностика та лікування вірусних гепатитів В та/або С у відповідності з сучасними міжнародними рекомендаціями та стандартами (EASL Clinical Practice Guidelines on the management of hepatitis B virus infection, 2017; EASL Recommendations on Treatment of Hepatitis C, 2018).

Цей сайт використовує cookies для більш комфортної роботи користувача. Продовжуючи перегляд сторінок сайту, ви погоджуєтесь з використанням файлів cookies.
X