Діарея (пронос)

Діарея (пронос) – це порушення дефекації, для якого характерне почастішання випорожнення (більше 3 разів на добу) зі зміною характеру стулу від кашкоподібного до водянистого. Критеріями діареї є або збільшення маси калових мас (більше 200 г на добу), або збільшення кількості рідини в фекаліях з 60% до 90%. Крім гострої кишкової інфекції, пронос виникає за різних захворювань шлунка та кишечника.

Симптоми діареї

Основним критерієм діареї є почастішання акту дефекації та зміна кількісних і якісних характеристик випорожнень. Обсяг калових мас збільшується, випорожнення стають рідкими, іноді пінистими і з патологічними домішками (слиз, кров’яні згустки, неперетравлені залишки їжі, кров). Також слід звернути увагу на колір і консистенцію калу:

  • зелений колір вказує на сальмонельоз;
  • кал у вигляді «малинового желе» характерний для амебіазу;
  • домішки крові в калі характерні для дизентерії та інших захворювань кишечника.

Випорожнення за діареї зазвичай мають різкий і неприємний запах.

Для більшості захворювань пронос – це тільки один із симптомів. За інфекційних хвороб, крім порушення випорожнень, підвищується температура тіла, з’являється біль у животі (причому для кожного захворювання характерна своя локалізація болю), виникають інші ознаки розладу травлення (відрижка, нудота, блювання).

За гострої хірургічної патології (гострий апендицит, гострий панкреатит) на початку захворювання може виникати пронос, після чого з’являється запор.

Для функціональних порушень (синдром подразненого кишечника) також характерне змінне порушення стулу (чергування діареї та запору).

Причини виникнення діареї

Нормальне всмоктування води через стінку кишки можливе за оптимального співвідношення внутрішньоклітинних і позаклітинних електролітів і моторики ШКТ. Ураження будь-якої складової цього процесу супроводжується розладом випорожнень (діареєю або запором).

Виділяють кілька патогенетичних типів діареї, які виникають у результаті багатьох причин:

  1. Секреторна – виникає через підвищену продукцію рідини та електролітів у просвіті кишечника за холери, сальмонельозу, ураження лімфатичних судин і вузлів кишечника, пухлин. Характеризується водянистим стулом.
  2. Осмотична – виникає за порушення всмоктування електролітів та інших елементів із кишечника, через що підвищується їхня концентрація в порожнині кишки. Вона характерна для вірусних кишкових інфекцій, також виникає після вживання великої обсягу мінеральних вод, деяких медикаментів.
  3. Ексудативна – це результат запального процесу в кишечнику (хвороба Крона, ентерит, коліт, туберкульоз), за якого обсяг вмісту кишечника збільшується через запальний ексудат.
  4. Дисмоторна – з’являється за порушення моторики кишечника на тлі синдрому подразненого кишечника, за гормональних порушень, неврологічних захворювань, після ваготомії.

До причин діареї також можна віднести панкреатит, дисбіоз кишечника, неправильне харчування, стрес.

Види діареї

Виділяють два види діареї:

  1. Гостра – триває не більше 2–3 тижнів, характеризується яскравою клінічною картиною (підвищення температури, нудота, блювання, симптоми зневоднення) і може призвести до серйозних ускладнень. Характерна для гострої кишкової інфекції, гострого ентериту. Гостра діарея може з’явитися після приймання деяких медикаментозних препаратів (антибіотиків, антиаритміків, антикоагулянтів та ін.). Сюди також належить діарея мандрівників, яка асоційована з вживанням неякісних продуктів харчування та води.
  2. Хронічна – триває більше 3 тижнів, виникає за хронічних захворювань ШКТ (хвороба Крона, целіакія, хронічний панкреатит, атрофічний гастрит, хронічний коліт, цукровий діабет, тиреотоксикоз, хвороба Аддісона, ішемія кишечника та ін.).

Окремо слід виділити антибіотикоасоційовану форму діареї, яка виникає на тлі тривалого застосування антибактеріальних препаратів, що призводить до дисбіозу кишечника, надлишкового росту анаеробів і розвитку псевдомембранозного коліту.

Діагностика діареї

За діареї призначають такі методи діагностики:

  • загальний аналіз крові та сечі;
  • аналіз калу на яйця гельмінтів;
  • копрограма;
  • біохімічний аналіз крові;
  • дослідження електролітів крові;
  • аналіз крові на глюкозу;
  • бактеріологічне дослідження калу;
  • ендоскопічна діагностика (за атрофічного гастриту – ЕГДС, за колітів – колоноскопія);
  • біопсія та гістологічне дослідження біоптату;
  • консультація інших фахівців (хірурга, інфекціоніста, гінеколога, ендокринолога та ін.).

Методи лікування діареї

Під час проносу організм людини втрачає багато рідини. Тому основна мета лікування діареї – це відновлення водно-електролітного балансу. Терапія гострої діареї охоплює:

  • регідратацію – поповнення втрат рідини та електролітів; проводиться перорально за допомогою спеціальних розчинів або парентерально (внутрішньовенно) залежно від ступеня дегідратації;
  • дієту – важливий компонент терапії; якщо у людини відсутній апетит, насильно годувати її не можна, тільки після стабілізації стану хворого дозволяється вживання продуктів: сухого хліба, рису, бананів, чаю, яблук;
  • медикаментозне лікування (антибіотики, кишкові антисептики, пробіотики).

За хронічної діареї терапія націлена на усунення основної причини проносу:

  • за хвороби Крона – топічні стероїди;
  • за целіакії – дотримання безглютенової дієти;
  • за атрофічного гастриту – замісна терапія шлунковим соком;
  • за хронічного панкреатиту – ферментна терапія;
  • за синдрому подразненого кишечника – прокінетики;
  • за дисбіозу кишечника – пробіотики.

Наслідки діареї

З рідкими випорожненнями людина втрачає багато води та електролітів, що може призвести до таких негативних наслідків, як:

  • зневоднення;
  • судоми;
  • порушення провідності серця;
  • колапс;
  • гіповолемічний шок.
Цей сайт використовує cookies для більш комфортної роботи користувача. Продовжуючи перегляд сторінок сайту, ви погоджуєтесь з використанням файлів cookies.
X