Запор

Запор (закреп) – це патологічний стан, за якого порушена частота дефекації (випорожнення кишечника відбувається рідше, ніж тричі на тиждень) або вміст травного тракту виводиться не в повному обсязі, пасаж при цьому утруднений, а самі випорожнення тугі, щільні та/або у вигляді грудок.

Згідно дослідним даним, із цією проблемою стикається до чверті дорослого населення планети. У групі ризику вагітні жінки, люди похилого віку та діти до року.

Причини виникнення запору

Етіологія закрепів вкрай різноманітна.

Запор може виникати на тлі органічних захворювань кишечника, наприклад, аномалій розвитку товстої кишки, таких як доліхоколон, мегаколон (патологічне подовження та розширення частини товстої кишки), пухлини ШКТ, хвороба Гіршпрунга або агангліоз (вроджене захворювання, внаслідок якого порушується іннервація товстої кишки), рідко на фоні запальних захворювань кишечника. На фоні органічної патології інших органів і систем, наприклад, травм або захворювань периферичної та центральної нервової системи, ендокринної патології, на фоні метаболічних розладів або психічних захворювань та ін. Також причиною може бути функціональний розлад кишечника (синдром подразненої товстої кишки з переважанням запору). Часто запор виникає як побічний ефект від застосування лікарських засобів.

За механізмом виникнення запор можна розділити на три типи: аліментарний, механічний і гіпо- та дискінетичний.

  • Аліментарний. Провокується харчовою поведінкою самого пацієнта, коли на фоні недостатньої кількості споживаної води в раціоні переважає їжа з низьким вмістом клітковини і харчових волокон. Малорухливий спосіб життя також збільшує ймовірність виникнення запору.
  • Механічний. Виникає при здавленні кишки зовні, а також внаслідок внутрішньостінкової, внутішньопросвітної обструкції (непрохідність кишечника).
  • Гіпо- та дискінетичний – за рахунок зниження швидкості транзиту по кишечнику.

Методи лікування запору

У лікуванні важливо правильно визначити чинник, що викликав патологію, а також дотримуватися комплексності підходу в підборі терапевтичних заходів. В обов’язковому порядку здійснюють лікування супутніх захворювань або тих, що передують виникненню запору. Регулюють добове споживання води (з розрахунку на поточну масу тіла пацієнта), призначають спеціальний раціон харчування, який складається з продуктів, збагачених клітковиною і харчовими волокнами. Рекомендоване щоденне вживання овочів і фруктів. Слід виключити сухоядіння та спішні перекушування. Рекомендоване збільшення загальної рухової активності організму, заняття спортом, лікувальною фізкультурою, плаванням, ходьбою.

В усуненні запорів дуже важливо сформувати стійкий дефекаційний рефлекс, правильно підібрати фізіологічне положення для дефекації. Використання опори для ніг може істотно поліпшити ситуацію. Слід уникати необґрунтованого застосування клізм.

Медикаментозне лікування передбачає використання проносних препаратів, а також засобів, що корегують моторику товстої кишки.

Для настання очікуваного ефекту пацієнт повинен точно дотримуватися схеми прийому препаратів, а також виконувати рекомендації з харчування!