Шкірний свербіж

кожный зуд

Шкірний свербіж — це суб’єктивне відчуття людини, яке викликає потребу почухати шкіру з метою позбавлення від подразника.

Цей симптом стосується не тільки захворювань шкіри, але й патології внутрішніх органів, особливо хронічного свербіння. Особливістю свербежу є відсутність кореляції між інтенсивністю симптому і тяжкістю патології. Іноді хвороба маніфестує саме з цієї клінічної ознаки.

Зазначений симптом істотно знижує якість життя пацієнта, він стає дратівливим, а в деяких випадках свербіння докучає настільки, що у людини навіть виникають суїцидальні думки.

Види шкірного свербежу

За поширеністю свербіж шкіри класифікують на два типи:

  • локальний, або осередковий (виникає здебільшого за шкірних захворювань, може локалізуватися на руках, обличчі, ногах, голові, спині, долонях);
  • генералізований, або дифузний (відчувається по всьому тілу).

За етіологією він може бути:

  • дерматологічний;
  • невропатичний;
  • системний (ендокринні хвороби, патологія шлунково-кишкового тракту, обмінні порушення та ін.);
  • психогенний (стрес-індукований свербіж, психічні розлади).

Причини шкірного свербежу

Шкірний свербіж — це рефлекс, який виникає в результаті подразнення рецепторів, що розташовані в сосочковому шарі дерми. В результаті складних патогенетичних реакцій продукуються медіатори: гістамін, трипсин, протеази та ін. Вони впливають на рецептори, які сприймають подразнення і передають інформацію в центральні нервові структури. Відповіддю цього рефлексу є бажання почухати шкіру.

Але не завжди свербіж шкіри свідчить про патологію. Тому цей симптом може бути патологічним (як симптом захворювання) і фізіологічним (нормальна реакція організму на контакт із подразником, наприклад, при укусі комах).

Локальний свербіж виникає, зазвичай, при шкірних захворюваннях, патології зовнішніх статевих органів (свербіж промежини) і ураженні прямої кишки (ентеробіоз, тріщини прямої кишки, випадання гемороїдальних вузлів).

Генералізований свербіж з’являється за системних патологічних процесів:

  • порушення метаболізму;
  • ендокринна патологія;
  • анемія;
  • онкологічні утворення (лімфоми, лейкози, пухлини ЦНС та ін.);
  • інфекційні хвороби (гельмінтози, педикульоз, короста та ін);
  • патологія печінки, що супроводжується холестазом, гепатит, біліарний цироз печінки;
  • вагітність (холестаз вагітних);
  • патологія нирок (хронічна ниркова недостатність);
  • хвороби крові (еритремія, парапротеїнемія);
  • психічні розлади;
  • нейрогенний свербіж на фоні стресу;
  • сухість шкіри у літніх людей.

Діагностика шкірного свербежу

Під час огляду пацієнта, який скаржиться на шкірний свербіж, лікар ретельно оглядає всю поверхню шкіри для визначення інших шкірних симптомів, таких як сухість, зниження тургору та еластичності, зміна кольору шкіри, наявність патологічних шкірних елементів. Обов’язково потрібно виключити інфекційну етіологію, яка є показанням до проведення епідеміологічних заходів.

Складність виникає, якщо свербіж є не симптомом шкірного або інфекційного захворювання, а непрямою ознакою хвороби внутрішнього органу. Тоді пацієнта направляють на дообстеження. Спочатку проводять загальні лабораторні дослідження: загальний аналіз крові та сечі, біохімічні аналізи крові, аналіз калу на яйця гельмінтів, копрограму. Залежно від результатів основних аналізів створюється подальший «маршрут пацієнта».

Найчастішою причиною свербежу в гастроентерології є холестаз, що виникає в разі захворювань гепатобіліарної області, зокрема печінки. Підвищення рівня жовчних кислот у плазмі провокує цей симптом. Якщо лікар підозрює патологію печінки, пацієнтові проводять аналізи на вірусні гепатити, УЗД печінки, еластографію печінки. У складних клінічних випадках рекомендовані більш інформативні дослідження (КТ, МРТ) та біопсія печінки з подальшим морфологічним дослідженням.

Методи лікування шкірного свербежу

Лікування цього стану повинно починатися з усунення причини симптому. Ізольований вплив на шкірний свербіж може тільки короткочасно знизити його інтенсивність. Якщо наявна алергічна патологія, призначають протигістамінні, рідше гормональні препарати. За інфекційних захворювань використовують антимікробні (антибіотики, противірусні або протигрибкові) засоби. Свербіж за системних захворювань схильний до самостійної регресії після ліквідації хвороби.

Без сумніву, терпіти свербіж шкіри до того часу, поки основне захворювання не буде вилікувано, зможе не кожен. Тому з метою мінімізації симптому призначають антигістамінні препарати, седативні засоби, можливе також застосування препаратів місцевої дії природного або синтетичного походження.

Потрібно чітко розуміти, що шкірний свербіж — це не самостійне захворювання, а симптом, який супроводжує велику кількість патологій. Усунення симптому не означає, що проблеми більше немає. Тому будь-який симптом, який турбує людину, вимагає ретельного обстеження та комплексного лікування.