Асцит (черевна водянка)

асцит

Асцит (черевна водянка) — це симптом, який виникає за багатьох захворювань і характеризується накопиченням вільної рідини у черевній порожнині. Цей стан у більшості випадків розглядається лікарями як декомпенсована стадія хронічного захворювання, проте асцит може виникати і гостро.

Збільшення розмірів живота за рахунок накопиченої рідини призводить до ряду негативних наслідків — підвищення внутрішньочеревного тиску ускладнює роботу не тільки тих внутрішніх органів, які розташовані безпосередньо в черевній порожнині, а й органів грудної клітки.

Такі пацієнти скаржаться на утруднене дихання, задишку, появу набряків нижніх кінцівок. Після купірування черевної водянки стан пацієнта зазвичай покращується.

Причини виникнення асциту

У здорової людини в черевній порожнині є невелика кількість рідини, яка знижує тертя внутрішніх органів між собою, а також перешкоджає їх «склеюванню». Але в ряді випадків секреція цієї рідини порушується, і її обсяг може збільшитися до 25 л. Сама рідина — це транссудат або ексудат, механізм виникнення і склад яких відрізняються.

Транссудат — це рідина без ознак запалення. Асцит із транссудатом виникає за таких захворювань:

  • портальна гіпертензія на фоні хронічного ураження печінки (гепатит різної етіології, цироз, саркоїдоз, гепатоз, рак, алкогольна хвороба печінки, тромбоз печінкових вен);
  • серцева недостатність, за якої виникає застій крові у великому колі кровообігу;
  • захворювання нирок, що супроводжуються зниженням рівня білка в крові (гломерулонефрит, хронічна ниркова недостатність);
  • голодування (дефіцит білка в раціоні);
  • системні захворювання (ревматична лихоманка, червоний вовчак, ревматоїдний артрит);
  • мікседема (симптомокомплекс, що виникає за функціональної недостатності щитовидної залози).

Ексудат — це рідина, що синтезується за наявності запального процесу, тому в її складі визначається збільшена кількість лейкоцитів і білка. Ексудативний асцит виникає за таких станів:

  • хвороба Уіппла — рідкісне інфекційне захворювання кишечника, що супроводжується ураженням шлунково-кишкового тракту (ШКТ), шкіри, очей, нервової системи, серця;
  • перитоніт різної етіології;
  • панкреатит;
  • злоякісна пухлина органів черевної порожнини або метастазування пухлин іншої локалізації в очеревину.

75% випадків асциту пов’язані з цирозом печінки, тому в разі накопичення рідини в черевній порожнині в першу чергу слід підтвердити або виключити цей діагноз. Тому перший фахівець, якого повинен відвідати такий пацієнт, це гастроентеролог.

Види асциту

Залежно від обсягу накопиченої в черевній порожнині рідини виділяють асцит:

  • невеликий (до 3 л.);
  • помірний (до 20 л.);
  • масивний, або напружений (більше 20 л.).

Асцит також може бути:

  • стерильним (у черевній порожнині є транссудат);
  • інфікованим (рідина в черевній порожнині представлена ​​у вигляді ексудату);
  • спонтанний бактеріальний перитоніт — окрема форма асциту, яка виникає за гострого перитоніту і вимагає негайного хірургічного втручання.

Класифікація асциту, яка визначає прогноз для пацієнта:

  • асцит, що піддається лікуванню;
  • рефрактерний асцит (лікування неефективне або не дозволяє запобігти ранньому рецидиву стану).

Окремо виділяють такі варіанти цього стану:

  • хільозний — накопичення лімфи в черевній порожнині за лімфоми або інших пухлин очеревини;
  • геморагічний — накопичення крові в черевній порожнині, яке виникає в разі травм внутрішніх органів або онкологічних захворювань.

Діагностика асциту

Цілі діагностики при асциті:

  • ідентифікувати причину патологічного процесу;
  • визначити кількість і характер рідини в черевній порожнині;
  • знайти оптимальні шляхи корекції патології.

Методи діагностики, які дають можливість встановити коректний діагноз:

  • загальний огляд та фізикальне обстеження пацієнта, яке проводиться на першому прийомі у лікаря;
  • загальний аналіз крові та сечі;
  • біохімічний аналіз крові;
  • біохімічне дослідження сечі та калу;
  • аналіз крові на віруси гепатиту;
  • коагулограма;
  • УЗД органів черевної порожнини та малого таза;
  • еластографія печінки;
  • рентгенографія органів грудної клітки;
  • МРТ, КТ органів черевної порожнини;
  • доплерографія;
  • лапороцентез;
  • мікроскопічне і бактеріологічне дослідження рідини, виділеної з черевної порожнини.

Методи лікування асциту

Асцит — це вторинний симптом, що виникає на тлі первинного захворювання. Тому основна мета терапії — це лікування основної патології.

Усунення черевної водянки входить до складу симптоматичного лікування. Терапія за цього стану містить у собі:

  • безсольову дієту з невеликим вмістом рідини;
  • сечогінні препарати;
  • корекцію гідростатичного й онкотичного тиску крові;
  • усунення інфекції в разі її наявності.

Хірургічне видалення рідини проводиться за резистентної форми асциту. Через невеликий прокол у передній черевній стінці видаляють до 6 л рідини за одну процедуру.

Наслідки асциту

Черевна водянка не є самостійною нозологією, тому, говорячи про ускладнення, потрібно спиратися на основне захворювання, яке її спровокувало.

Найпоширеніші наслідки асциту:

  • приєднання бактеріальної інфекції з розвитком перитоніту;
  • кровотеча;
  • компресія інших органів, що призводить до порушення дихання і працездатності серця.